Open Place

17 травня в Білостоці в межах фестивалю «Дні сучасного мистецтва 2025» відбудеться перформанс Kiaurai (Throughout / «Наскрізь») учасника виставки «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» (Common Landscape / Greeting a Stranger) Бенаса Шарки (Benas Šarka; Литва 🇱🇹). У своїй роботі художник вибудовує багатошаровий театральний ландшафт, в якому переплітаються автентичні події, міфологія, особистий досвід та абстрактні ідеї. Так формуються зв’язки між розрізненими реальностями для критичного осмислення сучасності.

На виставці «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» Бенас Шарка разом із групою Walking Grass Agriculture (Тайвань 🇹🇼) і Янеком Сімоном (Janek Simon; Польща 🇵🇱) створюють ландшафт позачасовості. Цей мисленнєвий простір – про відчуженість, (не)змінність, тяглість, дію без видимих дій і – пошуки зв’язків.

Бенас Шарка – фотограф, перформер, актор і режисер. Понад 30 років тому митець заснував театр Gliukai («Збій»). Театр не має постійної трупи, Шарка може підтримувати його роботу одноосібно: як актор і режисер. Митець, його театр і творчість загалом унаявнюють збій системи, бо існують поза центрами зосередження культури і традиційним розумінням театру.
Шарка не прив’язує себе до жодних термінів чи концепцій. Кожен перформанс митця стає актом самотворення, в якому він аналізує та реконструює власну творчу ідентичність. Важливі для Бенаса Шарки теми – тілесність, гендерна плинність, асексуальність і позачасовість, а натхнення митець шукає в контркультурі та ритуальних практиках.

На виставці можна побачити диптих Бенаса Шарки «Ніхто нікуди не йде» (Nobody Goes Anywhere), який документує один з перформансів митця в публічному просторі Клайпеди. Бенас своїми перформансами переприсвоює місто, стверджуючи, що саме жителі, а не влада чи бізнеси є справжніми його власниками. Це підштовхує до питання, як можна оволодіти простором? Що саме це означає?

Група Walking Grass Agriculture (走路草農藝團) у своїй діяльності поєднує візуальне мистецтво, дизайн і кураторство. Її основними учасниками є ХанШенґ Чен (HanSheng Chen) і СінґЮ Лю (HsingYou Liu). Митці активно вивчають народне мистецтво. Їх методологія поєднує топографію, дослідження матеріальної спадщини та досвіду землеробства.

На виставці «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» представлена відеоінсталяція групи «Безплідні глиняні землі, маріонетки та спогади» (Mudstone Badlands, Marionettes and Reminiscences / 惡地謝土 ). На відео театр маріонеток Чин Фей Фенґ (Chin Fei Feng) демонструє традиційний ритуал, пов’язаний із землеробством. Дійство знято у Moon World («місячний світ», безплідна місцевість у провінції Гаосюн), його супроводжує розповідь місцевого жителя, сповнена спогадів про цю землю, бамбуковий ліс, батьків і храм Бога Землі. Це демонструє взаємозв’язок людей, традицій і природи в сучасному світі. Водночас ця інсталяція – про відхід від традицій і землі, можливі у майбутньому в багатьох країнах. Глядач залишається із питанням: чи можливо віднайти шлях назад, до свого втраченого коріння?

Янек Сімон – митець, куратор, дослідник та активіст, який живе у Варшаві. Митець надихається науковими теоріями та моделями, географією і економікою та їх розвитком разом із цивілізацією. Для художника важливий принцип DIY (do it yourself, «зроби це сам») – так він шукає стратегії, альтернативні сучасній масовій культурі.

В експозиції можна побачити серію скульптур Янека Сімона «Людина з головою собаки» (Man with the Head of Dog). На цю роботу митця надихнули ілюстрації з щоденника Марко Поло. Мандрівник описав землю, населену песиголовцями, яка, за його словами, розташовувалася десь на Андаманських островах.

Через такий образ інакшого-чужого-демонічного Янек Сімон досліджує те, як люди сприймають віддалені спільноти. Але митець говорить не лише про відмінності, а й про те, що зближує людей, роз’єднаних простором і традиціями. Зокрема, Сімона цікавлять універсальні аспекти польської культури й те, як її сприймають у світі. Тобто він намагається зрозуміти, що таке «польськість», максимально віддалившися від Польщі географічно. Чи зможе чужий ландшафт стати рідним?

Нагадуємо, що виставка «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» триває в Galeria Arsenał Електростанція (вул. Електрична, 13) у Білостоці до 25 травня.

У дописі використані тексти Інґріди Раґельскіне (Ingrida Ragelskienė), Вей-Юнь Лінь (Wei-Yun Lin) та авторські описи робіт.

📸 Автор світлин: Ян Шевчик / Jan Szewczyk
📌 Більше світлин можна знайти за посиланням:
🔗 Benas Šarka - https://flic.kr/s/aHBqjCet3B
🔗 Walking Grass Agriculture / 走路草農藝團 - https://flic.kr/s/aHBqjCdFw4
🔗 Janek Simon - https://flic.kr/s/aHBqjCek7P

Друзі, продовжуємо знайомити вас із учасниками й учасницями виставки «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» (Common Landscape / Greeting a Stranger).

Нині розповідаємо про ландшафт дії, який формують роботи Тіко Імнадзе й Мішіко Сулакаурі з Сакартвело, а також проєкт Максима Буби з України. Цьому ландшафту притаманний пошук, який набуває форм дослідження. Такі спроби відтворити та осмислити минуле допомагають будувати крихку візію майбутнього.

Тіко Імнадзе – мультимедійна мисткиня з Тбілісі. Її практики сфокусовані на питаннях соціально-економічної нерівності та соціально-політичних проблемах. Мисткиня ґрунтовно досліджує обрану проблему, щоб представити несподіваний та нюансований погляд на неї. Тіко Імнадзе заглиблюється в історичні та міфологічні наративи, аналізуючи, як вони впливають на події, що розгортаються в Сакартвело сьогодні.

На виставці «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» представлена робота Імнадзе «Те, що тебе не вбиває, робить тебе багатшим» (What Doesn’t Kill You Makes You Richer). Три бензинові пістолети, прикрашені хрестами, символізують неконтрольований капіталізм. Ресурси, які приносять високі прибутки, набувають образу чогось священного. Така метафора зрозуміла глобально. Але зокрема вона пов’язана з тим, що церква в Сакартвело володіє великою кількістю бізнесів (серед яких – і імпорт бензину), адже має податкові пільги. У роботі Імнадзе немає місця природі й турботі про здоров’я людини, а може і людини взагалі. Так мисткиня унаочнює всеохопність системно вкорінених форм влади у Сакартвело та світі загалом.

Мішіко Сулакаурі народився в Тбілісі, вчився у Школі сучасного театру та дизайну Ґоґі Алексі-Месхішвілі та Тбіліській державній академії мистецтв. Сулакаурі працює з візуальним мистецтвом і досліджує зв’язки між суспільством і довкіллям. Митця турбують питання радянської спадщини, екології, культурної антропології Кавказу та його естетики.

В експозиції «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» можна побачити роботу Сулакаурі «Місце події» (A Scene of an Incident). За допомогою монохромних прапорів автор переосмислює державну символіку Сакартвело, а заразом – стосунки між людьми, між владою і суспільством у країні. Прапори матеріалізують діалог митця з оточенням, з усіма поганими новинами та повторюваними ситуаціями, що утворюють нескінченний цикл.

Прапори Сулакаурі подібні до пазлу, який хочеться скласти. Але відвідувачам і самому автору потрібно додати загублені та поки невідомі фрагменти, щоб представити нову реальність, яка вже формується. Ця робота зокрема відсилає до ситуації в Сакартвело, де нинішня влада утискає громадянське суспільство й зближується з росією. Але щоб цьому протидіяти, бракує активних людей.

Максим Буба є музикантом і працює зі звуком. Він починав свою кар’єру на панк-сцені в Луганську, який 2014 року окупувала росія. З 2022 року Буба створює експериментальні музику та звуковий дизайн. Його основні теми творчості – слухова пам’ять, сприйняття місць та явищ через звук, вплив індивідуальної пам’яті на колективну історію, природа реальності та фантазії. Нині Максим Буба захищає Україну на фронті.

На виставці можна почути роботу митця «Реконструкція Луганська по пам’яті» (Reconstruction of Luhansk by Memory). Ця серія з семи аудіодоріжок є спробою відтворити звуковий ландшафт певних сцен, переважно з довоєнного Луганська, за допомогою синтезу звуку. Кожну аудіодоріжку супроводжує анотація з точною датою та місцем події, а також із коротким описом сцени. Це допомагає слухачу заглибитися в контекст. Водночас створюється ілюзія реального польового запису, тоді як насправді в аудіо не використовувалися автентичні звуки подій чи елементів навколишнього середовища. Натомість митець послуговувався синтезованими звуками, мінімально схожими на те, що вони мають представляти.

Метод, який використовує Максим Буба, відображає оманливу природу спогадів, коли «реконструкції» явищ і подій минулого насправді повністю синтезуються в пам’яті. Образи великодніх дзвонів чи прибуття поїзда на луганський вокзал створюють не реальні звуки, а тексти, що супроводжують аудіодоріжки. Ігноруючи анотації, слухач може «підставити» під ці записи власні спогади. Робота Буби унаочнює неможливість фактичного зв’язку між спогадами та минулим, а також синтетичну природу ландшафту індивідуальної пам’яті.

Виставка «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» триває в Galeria Arsenał Електростанція (вул. Електрична 13) в Білостоці до 25 травня.

У дописі використані тексти Маріам Шергелашвілі, Олександри Кущенко та авторські описи робіт.

📸 Автор світлин: Ян Шевчик / Jan Szewczyk

📌 Більше світлин можна знайти за посиланням:
🔗 Тіко Імнадзе (Tiko Imnadze) – https://flic.kr/s/aHBqjCdhNz
🔗 Мішіко Сулакаурі – https://flic.kr/s/aHBqjCdksi
🔗 Максим Буба – https://flic.kr/s/aHBqjCdbw8

Починаємо знайомити вас із учасниками й учасницями виставки «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» (Common Landscape / Greeting a Stranger), а також із їхніми роботами.

Ми вирішили використати метафору ландшафту, об’єднуючи митців за важливими для них темами. Перший допис присвячений ландшафту емпатії, який у проєкті створюють Даніель Котовський (Daniel Kotowski, Польща) і «ательєнормально» (atelienormalno, Україна). Цей ландшафт контрастний, серед його характеристик – інакшість та емпатичність, довіра й спротив. Він створює уявлення про розмаїття та його прийняття і водночас допомагає відшукати власний шлях і порозумітися з собою й світом.

Даніель Котовський вивчав дизайн інтер’єру в Польсько-японській академії комп’ютерних технологій та в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Нині є аспірантом Академії образотворчих мистецтв у Гданську. Митець використовує у своїй роботі фотографію, відео, інсталяції та об’єкти, але головним засобом вираження для нього є перформанс. Він допомагає Котовському досліджувати стосунки на межі двох спільнот, сам він називає це «світами повноцінного і неповноцінного». Роботи художника відкривають нову пізнавальну й емоційну перспективу. Часто вони присвячені як метафоричному, так і буквальному порозумінню, оскільки митець є глухим.

На виставці «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» представлена інсталяція Даніеля «Навички подолання недоступності та навіть ексклюзивності» (Skills to Navigate Inaccessibility and Even Exclusivity). Головним елементом роботи є завіса, яка є метафорою напруги, очікування та спокуси. Вона ніби заохочує до розширення меж. Ця завіса створює відчуття невизначеності, адже незрозуміло, куди та як рухатися. Водночас можна змінити перспективу й подивитися на людину перед завісою так, ніби вона стоїть на сцені. Завіса завжди буде межею: між таємницею та вигадкою, між удаваною легкістю та боротьбою. Вона створює гру, приховану в складках матеріалу.

Ідея інсталяції апелює до відчуття власної тілесності у взаємодії із системою, в якій ми існуємо. Тіло і система тісно взаємодіють: це ситуації контролю, адаптації та спроби узгодження. І тіло, і система мають ідентичність та визначають одне одного, залежно від зв’язку, що їх поєднує. Але ми не завжди усвідомлюємо правила, які керують системою. Своєю роботою Даніель Котовський пропонує уявити власний спосіб руху в реальності. Адже навіть коли ми не знаємо правил системи, то інстинктивно знаходимо власний шлях. Ми чинимо опір системі, рухаючися з гаслом: «Ми тут, ми інакші». І це стосується не лише нашої фізичної присутності, а й прояву тілесності в просторі та всередині системи.

«ательєнормально» (atelienormalno) – це київська студія для художників із синдромом Дауна та без нього. Станіслав Туріна, Катя Лібкінд і Валерія Тарасенко заснували її 2018 року. Крім них, до виставки долучилися Артем Ібадулаєв, Ірина Голобородько, Євген Голубенцев, Анна Літвінова, Валентин Радченко та Анна Сапон. «ательєнормально» має визнання на регіональній мистецькій сцені та солідне портфоліо з численними груповими та персональними виставками учасників студії. Зокрема, 2024 року вони взяли участь у 60-й Венеційській бієнале в межах проєкту «Український павільйон».

Але є дещо важливіше за особисті та групові досягнення студії – це модель стосунків, яку вона представляє. Художники зазвичай працюють у тандемах, де професійні та більш досвідчені автори допомагають своїм колегам, встановлюючи тривалий діалог один з одним. Ця співпраця може відбуватися поза простором студії: вони дивляться фільми, слухають музику, переглядають книги, відвідують мистецькі виставки, а іноді подорожують за кордон. Такий метод можна описати як розширення життєвого досвіду та соціалізацію.

Також команда «ательєнормально» відкидає терміни «нейродиверсивне мистецтво» та «нейродивергентний художник», обираючи нейророзмаїття.

На виставці «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» представлена робота «Свідчення сирен» (Sirens’ Testimony), яка створювалася під час війни росії проти України в 2020–2024 роках. Життя в умовах триваючої глобальної катастрофи виявило обмеження нейротипової «звичайної» мови. Дослухаючись до голосів нейрорізноманітних людей, звертаючись до способів їхнього спілкування та взаємодії зі світом, можна отримати цінне джерело знань. Світобачення людей, які існують в умовах постійної кризи, може допомогти нам знайти власні шляхи до того, як жити в нинішніх складних реаліях.

Виставка «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» триває в Галереї Арсенал Електростанція (вул. Електрична 13) в Білостоці до 25 травня.

У дописі використані тексти Даніеля Котовського і Лізи Корнейчук

📸 Автор світлин: Ян Шевчик
📌 Більше світлин можна знайти за посиланням:
🔗 Даніель Котовський - https://flic.kr/s/aHBqjCcLN5
🔗 «ательєнормально» - https://flic.kr/s/aHBqjC4RDd

Друзі, ділимося світлинами й підсумками асамблеї «Спільний Ландшафт» (Common Landscape). Нагадаємо, вона проходила з 3 по 13 квітня в межах виставки «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» (Common Landscape / Greeting a Stranger).

Щодня під час асамблеї учасники та учасниці виставки, а також запрошені гості проводили воркшопи й лекції. Основна тема – побудова неієрархічної моделі взаємодії між різними людьми, що живуть у різних країнах і на різних континентах. Модель такого роду можна порівняти з ризомою, яка не має визначених центрів, а її частини доволі автономні.

Спільне приготування їжі стало способом взаємодії і платформою для пошуку спільного ландшафту, а мистецькі практики – натхненням і полем дослідження. Робота Штефана Русу «Кухня-їдальня для працівників культури» (Kitchen-Canteen for Cultural Workers) була центром процесів, побудованих довкола їжі, її спільного приготування і споживання.

Наприклад, митець і куратор Володимир Ус (Молдова) провів воркшоп «Під спільним дахом, що протікає» (Under One Leaking Roof), який розпочався з приготування борщу. Ця діяльність супроводжувалася дискусією про те, чи може кухня-їдальня для працівників культури діяти як автономна функціональна модель культурного простору – своєрідного ком’юніті-центру.

МаЛі Ву (Тайвань) організувала воркшоп «Що таке смак? Історії про їжу та міграцію» (What is Taste? Stories of Food and Migration), учасники якого досліджували зв’язки між їжею та культурною історією на прикладі популярної тайванської страви лу роу фан – це рис, тушкований зі свининою. Сам воркшоп став продовженням роботи МаЛі Ву «Смаки імперії» (Tastes of Empire), представленої на виставці в Галереї.

Станіслав Туріна (Україна) провів воркшоп «Кочовий сир» (Nomadic Cheese). Готуючи сир курт, багато століть популярний серед кочових народів Центральної Азії, а також створюючи сирні скульптури, учасники могли поміркувати про (не)змінність традицій і (не)сталість кочового способу життя.

Центральною подією асамблеї стала конференція «Спільний ландшафт / Вітання Незнайомця», яку модерував Аркадіуш Полторак (Arkadiusz Półtorak), польський культуролог, куратор і мистецтвознавець. Учасники й учасниці зокрема шукали відповідь на питання, як створювати «публічне» або щось-на-кшталт-публічного нині, використовуючи мистецтво та кураторські/інституційні практики. Вони міркували, як митці, куратори й дослідники можуть фасилітувати обмін думками й досвідом між людьми у часи зростаючих суперечностей і культурних війн.

🗺️ Виставка «Спільний Ландшафт / Вітання Незнайомця» триває в Galeria Arsenał Електростанція (вул. Електрична 13) у Білостоці до 25 травня.

🗓️ Попереду ще перформанси митців з Литви, Тайваню і Польщі.

📸 Авторка фото: Майя Маккензі (Maja MacKenzie)

📌 Більше фото з подій можна побачити за посиланням:
🔗 «День з ательєнормально» – https://flic.kr/s/aHBqjC9aJ6
🔗 «Що таке смак? Історії про їжу та міграцію» – https://flic.kr/s/aHBqjC9r3d
🔗 Конференція «Спільний ландшафт / Вітання Незнайомця» – https://flic.kr/s/aHBqjC9naS
🔗 «Кочовий сир» – https://flic.kr/s/aHBqjC9kHn
🔗 Воркшоп з аудіодискрипції – https://flic.kr/s/aHBqjCaFwe
🔗 «Під спільним дахом, що протікає» – https://flic.kr/s/aHBqjC9vk8
🔗 «Ландшафт всередині нас» – https://flic.kr/s/aHBqjCaxFm
🔗 Читання книжок з картинками «Т - Тайвань» – https://flic.kr/s/aHBqjCaNs9
🔗 «Вузол щастя» – https://flic.kr/s/aHBqjCaSzU