GypsyNeedle

🔶Ну раз таке діло несеться. Є ідея.

Пропоную зробити прикрасу у вигляді мотанки. Ті дизайни, що ширяться Мережею, дійсно дуже схожі. А як ми проти лицемірства і за здорову екологічну роботу у творчій спільноті, то робити їх будемо виключно за своїми ескізами. У своєму стилі, зі своїми фішечками та особливостями.

Подивіться в інтернеті, які ці ляльки всі різні! Які вони гарні, енергетично заряджені! Надихайтеся ними, а не вже створеними прикрасами інших майстрів.
Якщо знайдете якісь збережені приклади старовинних мотанок — показуйте, поширюйте! Це наша багата культура!

В будь-якому випадку, цей флеш-моб не несе в собі мети когось звинувачувати або виправдовувати. Це лише спосіб використати інфопривід і показати, що розташування намистин або стразового ланцюга може бути різним та не менш ефектним, аніж те, що запатентували. Залишимо їм їх дизайн.
А самі маємо творити свою історію✨

🌸Умови

1. Зробити прикрасу у вигляді ляльки-мотанки за своїм ескізом та опублікувати в інстаграмі. Або покажіть, які у вас вже є зроблені❤️
2. Ставимо хештег #нетакамотанка
3. Кінцевий термін для публікації — 21 травня 2026 року, День Вишиванки.

Ну і все) не хочу перетворювати це все на конкурс. Моя ціль — показати ваші глибини таланту та нестандартного мислення. А також довести, що мотанки — наше народне надбання і доступні для всіх.

Буду вдячна за поширення цього допису❤️ чим більше майстринь його побачать, тим більше краси ми отримаємо в кінці.

Всіх цьом. Поводьтесь чемно😘

5/31
Я відчуваю мить. Сніжинки на обличчі. Гіркий присмак, і він не від кави.

Я відчуваю смуток. Вже такий рідний, ніби назавжди закарбований в серці і в сивому волоссі.

Я відчуваю надію. Слабку, але непохитну.

Я відчуваю любов. Свою та інших.

Я відчуваю холод на шкірі та тепло зсередини.

Я відчуваю, отже я існую.

#незламнийгрудень

3/31
Найцінніше, що в мене є — я.
Егоїстично звучить, егеж?
Але для мене все навпаки. Для того, щоб дійти цієї думки, мені знадобилося майже 30 років.

Правила безпеки в літаках кажуть, що спочатку кисневу маску треба натягти собі, а вже потім дітям та допомагати іншим. Я ж була людиною, яка розіб’ється в кров, щоб давати кисень іншим, забуваючи про себе. Думала в першу чергу про почуття інших, про їх потреби та емоції. На себе сил не вистачало. Спроби ставити себе на перше місце викликали в оточуючих нерозуміння — це шо таке? А від цього з’являється відчуття провини: «я погана дитина/друг/родич/колега». А іноді і втрата контролю: «як це я не змогла комусь допомогти або не пішла на поступки? Чому не встигла неможливе?». Це важко і це розчиняє особистість.

Я — не тільки продукт колективної роботи моїх батьків та родичів, моїх друзів та не дуже, моїх наставників та колег. Я — продукт власної роботи над собою. Я відповідальна за свій вибір і не відповідальна за очікування інших. Я — це я.

І я дуже рада бачити серед своїх друзів і колег схожі думки.

Ми приходимо в цей світ самотніми. І самотніми з цього світу підемо. Тож в наших силах зробити собі компанію в житті адекватною.

#незламнийгрудень